Главная » Файлы » Истории сел

ТАТАРБУНАРИ: ЧАС ВИНИКНЕННЯ МІСТА /ІСТОРИЧНА ДОВІДКА/
28.02.2013, 16:55

ТАТАРБУНАРИ:
ЧАС ВИНИКНЕННЯ МІСТА
/ІСТОРИЧНА ДОВІДКА/

(К.і.н., доцент кафедри історії України 

 

ОНУ ім. І. І. Мечникова  

Володимир Миколайович Полторак)

Більшість краєзнавців відносять час заснування Татарбунар до періоду пізнього середньовіччя. Сучасна назва міста стабільно фігурує на картах кінця XVIII - XIX ст., співзвучні назви «Татаребарлат», «Татар-Бояр», «Татар-Пинар» фігурують на більш ранніх картах та згадуються у працях вітчизняних та закордонних дослідників. Сдиної точки зору на час виникнення міста немає. Одна з версій виводить сучасні Татарбунари зі ставки половецьких ханів Кара-Буна. Згідно з цим поглядом місто існувало вже у XIV ст. і відігравало роль якщо не столиці, то принаймні важливого адміністративного центру войовничих кочових народів - половців. Деякі дослідники навіть пов’язували Татарбунари з античним поселенням Гермопакта, тобто виводили час заснування міста з періоду грецької колонізації Причорномор’я. В цій невеличкій довідці ми на основі доступних джерел визначимо найбільш вірогідну дату, від якої можна розпочати відлік існування Татарбунар.

Згідно з правилами визначення часу виникнення населеного пункту є декілька підстав, які можна вважати вагомими у таких наукових пошуках. Передусім - достовірно підтверджене історичним джерелом повідомлення про заснування населеного пункту. Таким чином визначається, наприклад, час виникнення більшості міст Північної та Південної Америки, Австралії, зведених на порожньому місці. Друга підстава - згадка про вже існуючий населений пункт в картографічному, актовому, епістолярному чи іншому письмовому документі. Так датується, наприклад, виникнення Москви. Третя вагома підстава, яку використовують, це датування за археологічними джерелами. В Одеські області так визначено вік Білгорода-Дністровського. Четверта підстава - отримання офіційного статусу міста.

Версія із античним походженням Татарбунар ґрунтується на ототожненні міста із селищем Гермонакта, яке згадується в описі Чорного моря грецького географа Страбона1. Однак вже у 1714 році така версія сприймалась істориком Дмитром Каптеміром невірогідною настільки, що він зазначив: «Hermonastii non sit Tatarbugnar, de quo iam»2. В результаті археологічних досліджень було встановлено, що в межах сучасного міста дійсно існували поселення, писемні згадки про які не дійшли до нашого часу. Це селище епохи бронзи, поселення IV -ІІІ ст. до н.е., декілька селищ початку нашої ери, населення XIV ст.3 Проте підстав виводити сучасні Татарбунари від цих поселень немає, адже не доведений їхній генетичний зв'язок  із сучасним населеним пунктом.

Половецьке (в інших мовах зустрічаються також назви цього народу кумани та кипчаки) походження Татарбунар відстоював шведський історик XVIIIстоліття Йоганн Тунманн. Автори краєзнавчих досліджень посилаються на молдавського історика Дмитра Кантеміра, як автора цієї версії (див. електронні ресурси, зокрема статтю «Татарбунари» у Вікіпедії), проте в своїй праці «Опис Молдови...» той чітко зазначає, що «напису ніякого мені знайти на руїнах (на місці населеного пункту Татар-пунар. — В.П.) не вдалося, аби можна було встановити, ким було засноване це поселення»4. Більше того, Кантемір неправильно вказав розташування Татарбунар - на Дністрі, звідки походить поширена у XVIII ст. картографічна помилка (розташування Татарбунар на березі Дністра - див. в додатку карту Річчі-Дзанноні 1772p.). Карти того часу (див. додаток карту 1 742 року) містять легендарну «Кара-Буну» десь на узбережжі Чорного моря в Буджаку, проте Татарбунар не зображають. З істориків саме Йоганн Тунманн вперше висловив здогад, що згадуваний у невідомих нам джерелах населений пункт Кара-Буна став згодом Татарбунарами: «Татар-Бунар - це маленьке містечко на Когильнику, яке звалось в давнину Кара-Буна (грецькою мовою «Карбона») і було головним містом куманських (тобто, половецьких. - В.П.) князів»5 . Цікавим є тлумачення назви як «Карбона» - тобто «вугільна», яка скоріш за все є вільним тлумаченням Тунманном тюркомовної назви «Кара-Бунар», причому еволюція назви із «чорного джерела» (Кара-Бунар) в «татарське джерело» (Татар-Бунар) могла відбутись у XV-XVI століттях. А в іншому місці своєї праці шведський історик згадує про події 1346 року, які були пов’язані із Кара-Буною: тоді половецький князь Бали-хан мав у містечку резиденцію і надіслав візантійській імператриці звідти збройну допомогу в боротьбі за престол. Показово, що половці ці начебто вже були переважно християнами- католиками6. Версію про Кара-Бун7 підтримував і відомий історик століття Пилип Брун , за ним географ Олександр Защук8, а сьогодні - відомий український історик, доктор історичних наук Світлана Паламарчук9. Дослідниця розділяє із Тунманном навіть версію походження з карабунських князів-половців валаського господаря Бессараба, від якого начебто походить назва Бессарабії. Також С. Паламарчук наводить в якості доказу половецької версії виникнення Татарбунар велику кількість гідронімів кипчацького походження навколо (Ялпуг, Кагул, Чага, Турла тощо).

Ще одна «середньовічна версія походження» згадується у російського дослідника Павла Свіньіна у 1817 році в описі руїн в Татарбунарах10. Росіянин зазначав, що «в селищі Татабунарі є залишки невеликого кам’яного замку, збудованого, як деякі стверджують, генуезцями під час володіння ними берегами Чорного моря». Жодне достовірне джерело Павло Свіньін не вказує, тому версію цю можна вважати необґрунтованою.

Наступна версія - «татарська» - згадується у бессарабського історика К. Стаматі у 1848 році: «безсумнівно, замок цей збудований татарами, підвладними Хану Темір-мурзі (Кантеміру. - В.П.), ще до того часу, як Порта (Османська імперія. - В.П.) була вимушена уступити йому Аккерман із званням паші»11. З татарами пов’язав фортецю одеський історик Пилип Брун: «Татар-Пунар, тобто татарський ключ (джерело. - В.П.)... це татарська фортеця, яка знаходилась на узвишші над поселенням...» . Автори Географічно-статистичного словника Російської імперії у 1885 році в статті «Татарбунари», згадавши про половецьку версію, зазначають «справжнє ім’я містечко отримало не раніше XVI ст., коли татари укріпились в Буджаку, захопивши селище, яке перетворили на місце для зберігання здобичі, здобутої в набігах»13. Посилаючись на цей словник, радянський український історик В. Адамович пише в «Історії міст і сіл УРСР»: «Сама назва Татарбунари (Татар-Бунари) татарського походження, що означає колодязь або джерело (звідси витікає багато джерел). З’явилася вона не раніше XVI століття»14.

Як бачимо, жодна із наведених версій не підтверджена достовірними історичними джерелами і переважно базується на припущеннях, які кочували з однієї праці до іншої15. Натомість вперше населений пункт на місці Татарбунар вказаний на карті України Гійома Левассера де Боплана (1648; див. додаток), щоправда під назвою «Татаребарлат». Г. Л. де Боплан відомий французький військовий інженер і картограф, що два десятиліття працював в Україні на службі у польського короля. Під керівництвом Боплана Річ Посполита зводила укріплення та фортеці (зокрема, Кодак) на кордоні з Османською імперією. За період перебування в Україні він створив її першу карту та опис. Сам безпосередньо Боплан не відвідував причорноморські землі, але під час роботи над картою покладався на відомості запорозьких козаків, які неодноразово бували в межах турецьких володінь. Назва «Татаребарлат» скоріш за все є перекрученою назвою «Татар-Бунар», як і похідна назва «Татар-Бояр», неодноразово згадана на картах XVIII століття. Помилкове написання назв населених пунктів Причорномор’я було поширеним явищем в той час, коли інформацію збирали усно, або використовували попередні карти місцевості (при цьому помилки кочували з однієї карти до іншої).

На сьогодні найважливішим та най достовірнішим історичним джерелом, в якому згадуються пізньосередньовічні Татарбунари, слід вважати подорожні нотатки відомого турецького мандрівника Евлії Челебі, який у 1657 році у складі турецького війська особисто відвідав місцевість між Дунаєм і Дністром. Татарбунарам (фортеці та поселенню біля неї) у його подорожніх записах відведено цілих два абзаци, що свідчить про певне значення населеного пункту на той час. Наводимо фрагмент повністю:

ФОРТЕЦЯ ТАТАРБУНАРИ

«За посадою кадій (суддя) цієї фортеці, що входить до Очаківського ейялету Силістри, має утримання в сто п’ятдесят акче. Фортецю цю наново відбудував в 1046 (1636-1637) році Кенан-паша, коли був матасаррифом (очільником) Очаківського ейялету. Це є невелика, міцна чотирикутна фортеця, яка по колу рівняється тисячі кроків. Вона має одні ворота, що відкриваються в бік півдня, а по її чотирьох кутах стоять чотири високі вежі. Оскільки місце, де стоїть ця фортеця, було заболочене і покрите хащами комишу, то молдавські і татарські розбійники звідси нападали на каравани, що тут проходили. Зараз же в цьому незвичайному місці височиться пристанище безпеки.

На сьогоднішній день в фортеці є одна мечеть, склад пшениці, невеликі зручні приміщення для ста п’ятдесяти чоловік війська. Є й комендант. А житлових споруд за кріпосними стінами не видно. Та все ж в посаді, який прилягає до фортеці, знаходяться двісті критих очеретяними плетеницями будинки бідного люду, заїжджий двір, одна брудна лазня, винограники та сади. Правителем його від вакуфного відомства є один із людей капуджи баши височайшого двору Абдаллатиф-бея, який був на службі у померлого Кенан-паші. Він (правитель) збирає з караванів, що слідують, мито на базарні збори, дає наряди війську фортеці та відає охороною доріг»16.

 З тексту, передусім, випливає, ідо фортеця існувала до 1636/1637 року, проте була зруйнована скоріш за все ногайськими татарами під час повстання проти Османської імперії (або, можливо, запорозькими козаками під час морських походів)17. Зазначений у цитованому джерелі факт відновлення фортеці у 1636/1637 році є відправним моментом для визначення дати, після якої існування Татарбунар можна вважати безсумнівним та безперервним. Зрозуміло також, що до 1636 р. фортеця і населений пункт на місці сучасних Татербунар існували, але достовірних підтверджень цього в історичних джерелах досі немає. Гіпотетичне зведення першої (до зруйнування та відновлення) фортеці в Татарбунарах можна пов’язати із завоюваннями османського султана Баязида II (1484), чи із остаточним приєднанням Буджака до Османської імперії в часи правління Сулеймана Кануні (1538). Як стверджують джерела, Татарбунари турецького часу належали до вакуфу - майна, яке держава передала на релігійні чи благочинні цілі. Молдавська дослідниця Мар’яна Шлапак схиляється до думки, що фортеця Татарбунари була побудована саме за турецького володарювання, хоча за знайденим планом дослідниця встановила належність фортеці до типових фортифікаційних споруд, що могли бути зведені як візантійцями у часи розквіту імперії, так і молдаванами у XV столітті чи турками у XVI.

Дослідження одеського історика Олександра Середи в османських архівах дає можливість прослідкувати трансформації адміністративної долі Татарбунар у XVIІ-ХVIII століть, проте не допомагають точніше встановити час виникнення міста. У знайдених істориком турецьких документах «Татар Пинари» вперше згадані під 1694 роком18. У XVIII ст. містечко безсумнівно поступалося за кількістю населення та значенню таким містам як Ізмаїл, Акерман і Кілія, але відігравало роль певного адміністративного центру (наприклад, резиденції кадія - судді), укріплення та транспортного вузла. У різних османських документах та картах XVIII ст. Татарбунари згадуються як «Татар-Пинар», «Татар-Бунар» «Татар-Бояр» (див. карту 1745 в додатку), проте безсумнівно - це один і той самий населений пункт (див. карту 1770).

 Підсумовуючи, зазначимо:

Ø    існують сім версій виникнення Татарбунар: антична, візантійська, генуезька, половецька, молдавська, татарська і турецька;

Ø    половецька версія є достатньо впливовою, проте ґрунтується на припущеннях та невідомих на даний момент джерелах. Відповідно до неї місто походить від легендарної резиденції половецьких ханів Кара-Буна, що існувала в XIV столітті (перша письмова згадка - 1346 рік);

Ø    татарська версія є достатньо вірогідною, проте вона не обґрунтована історичними документами. Її прихильники припускають можливість заснування міста в період після 1538 року;

Ø    турецька версія пов’язана не із виникненням міста, а із побудовою фортеці. Достовірно відомо, що фортифікаційні укріплення були відновлені у 1636/1637 роках, а зведені - після 1484 чи 1538 років;

Ø    подальші історичні пошуки в османських архівах, використання інших джерел можуть уточнити дату заснування міста.

Отже, поруч із легендарною першою згадкою про Кара-Буну у 1346 році, вірогідною та обґрунтованою датою, з якої можна розпочати відлік безперервної історії міста Татарбунари, слід вважати 1636/1637 р. тобто час відновлення фортеці під час панування на Півдні України Османської імперії. Зазначена дата фігурує у вагомому письмовому джерелі - «Книзі подорожі» відомого турецького мандрівника Евлії Челебі. Близькими хронологічно до зазначеної письмової згадки є дані французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана («Опис України», 1648 р.), якій під назвою «Татаребарлат» вперше позначив місто Татарбунари на карті.

Слід зауважити, що безсумнівне існування поселення та фортеці Татарбунари до 1636/1637 наразі не підтверджене достовірними історичними джерелами.

  СПИСОК ПОСИЛАНЬ

 1 Михаил Васильевич Агбунов Античная география Северного Причерноморья. - МОСКВА, "НАУКА". 1992. - С. 135-136.

2Demetrius Cantemir. Descriptio Moldaviae... - 1714; Кантемир, Д.К. Димитрия Кантемира, бывшего князя в Молдавии, историческое, географическое и политическое описание Молдавии с жизнию сочинителя. - Москва, 1789. - С.47.

3 Гудкова А.В. и др. Археологические памятники Одесской области. -Одесса, 1991. -С.119.

4 Demetrius Cantemir. Descriptio Moldaviae... - 1714; Кантемир, Д.К. Димитрия Кантемира, бывшего князя в Молдавии, историческое, географическое и политическое описание Молдавии с жизнию сочинителя. - Москва, 1789.-С. 47.

5 Тунманн И. Крымское ханство. - Симферополь, 1991. - С. 57.

6 Тунманн И. Крымское ханство. - Симферопол ь, 1991.-С. 54.

7 Брун Ф. Древняя топография Бессарабии // Новоросийский календарь на 1858 год. - С. 139.

8 Защук А. Материалы для географи и статистики России, собранніе офіцерами Генерального штаба. - Бессарабская область.-СПб,1862.-.С195.

 9 Паламарчук С.В. Истоки. Древняя и средневековая история населения междуречья Днестра и Дуная. - Одесса, 1997. - С. 35.

10 Свиньин П.П. Описание Бессарабской области // Stratum plus. - Санкт-Петербург - Кишинев - Одесса - Бухарест, 2001-2002. - № 6.

11 Стамати К. О Бессарабии и ее древних крепостях // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1848.-Т. 2.-С. 808.

12 Брун Ф. Заметки, относящиеся к древней топографии Новороссийского края и Бессарабии //Новороссийский календарь на 1857 год. - Одесса, 1856. - С.241-242.

13 Географическо-статистический словарь Российской империи. - Том5. - Спб, 1885. - С. 52.

14Адамович В.А. Татарбунари // Історія міст і сіл УРСР. Одеська область. - К„ 1969. - С. 799.

15 Див., наприклад: Коваль А.П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України. - К., 2001. -С.26.

16 Евлія Челебі. Книга подорожі. Північне Причорномор’я. - Одеса, 1997. - С. 8.

17 Паламарчук С.В. Истоки. Древняя и средневековая история населения междуречья Днестра и Дуная. - Одесса, 1997.-С. 46.

18 Середа А. Силистренско-Очаковският еялет през 18 - нач. на 19 в.: Административно-территориално устройство, селища и население в Северозападното Причерноморие - Слфия, 2009. - С. 166.

  





Категория: Истории сел | Добавил: Admin_1
Просмотров: 2849 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 5.0/1