Багатостраждальна історія нашої країни. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. Кожна людина живе у трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість краєм ока зазирнути у майбутнє. Минуле у нашої країни було різне: радісне і сумне, а було ще й трагічним. Одна з найтрагічніших сторінок життя нашої України – геноцид української нації. Голодомор. Голодомор заподіяний у 1921-1922, 1932-1933 роках, Голод 1946-1947 років. 
На десятиліття можна засекретити архіви, можна заховати в спецсховищах викривальні документи. Можна замести сліди кровавого злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію так як вигідно, але з пам’яттю людською нічого не вдієш. 
Кожного року в останню суботу листопада вся Україна згадує усіх невиноубієнних страшним голодом - дітей, жінок, чоловіків та старих. Над усією багатостраждальною українською землею замирає час в скорботній хвилині мовчання, палають свічки та лампадки. 
25 листопада в лекційній зала музею відбувся захід присвячений пам’яті жертв Голодоморів 1921-1922, 1932-1933 років, голоду 1946-1947 р. «500 днів голодної самотності». Учні 8 класу ТНВК «Школа – гімназія» прослухали інформації про причини голоду та його наслідки, переглянули документальний фільм «Великий злам», хвилиною мовчання вшанували пам'ять жертв геноциду Українського народу. 
Довгий час тема голоду 1946-1947 років до недавнього часу теж була «білою плямою», закритою темою в історії українського народу. Ці події актуальні на сьогодні ще саме тому, що в 1946-1947 роках бессарабські райони Одеської області, до 1940 року входили до складу Румунії, стали одним з основних виробників зерна в Україні, вперше були підвергнуті випробуванням голодом. Своїми спогадами та враженнями з юнаками та дівчатами поділився Дмитро Арсеній, який на той час був дитиною, розповів про причини та наслідку голоду у нашому краї. 
Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, що поклала в землю мільйони своїх синів та дочок. Ще довгі роки з покоління в покоління будуть передавати батьки своїм синам та дочкам, а ті своїм, спогади про тих, хто залишив своє земне життя у пекельних муках голоду, адже голодомор замахнувся на майбутнє нації – на дітей, які не народили нащадків, не дали потомства. З далеких часів линуть до нас голоси тих хто помер. Ми повинні пам’ятати, адже хто не пам’ятає минулого не має майбутнього.